Війна. Початок. Маріуполь

Російські війська стрімко наблизилися до Маріуполя із Заходу — напрямку, з якого ніхто не чекав на загрозу. Ми реконструювали ключові бої й важливі події в житті цивільних громадян у місті від 24 лютого до 16 березня. За нашими підрахунками, місто атакували 18–22 тис. росіян за потужної підтримки важкої техніки, артилерії, авіації та флоту. Їм протистояли близько 5,7 тис. українських захисників з дуже обмеженою кількістю зброї та боєприпасів. Навіть за такого співвідношення сил битва за Маріуполь тривала 86 днів, 82 з яких — у цілковитому оточенні. Загальна довжина зовнішньої лінії укріплень та опорних пунктів навколо міста становила близько 85 км. За три тижні, описані в цьому проєкті, росіяни майже знищили цілі райони міста, але не змогли повністю його захопити. Червоною лінією крізь епізоди про тяжкі бої, обстріли й бомбардування проходив “цивільний вимір” життя в Маріуполі, яке перетворилося на пекло для сотень тисяч людей. Заспокоєні місцевою владою, вони не залишили місто в перші дні. Десятки тисяч змогли виїхати лише після 15 березня. Остаточна кількість загиблих досі невідома, але, ймовірно, йдеться про понад 100 тис. жертв.

Цей проєкт — спільна робота редакції ТЕКСТІВ і маріупольського сайту 0629.com.ua. Автори: Антон Сіманчук, Анна Мурликіна, Денис Губашов, Надя Кельм, Інна Гадзинська

Війна. Початок.
Маріуполь

Російські війська стрімко наблизилися до Маріуполя із Заходу — напрямку, з якого ніхто не чекав на загрозу. Ми реконструювали ключові бої й важливі події в житті цивільних громадян у місті від 24 лютого до 16 березня.

За нашими підрахунками, місто атакували 18–22 тис. росіян за потужної підтримки важкої техніки, артилерії, авіації та флоту. Їм протистояли близько 5,7 тис. українських захисників з дуже обмеженою кількістю зброї та боєприпасів. Навіть за такого співвідношення сил битва за Маріуполь тривала 86 днів, 82 з яких — у цілковитому оточенні.

Загальна довжина зовнішньої лінії укріплень та опорних пунктів навколо міста становила близько 85 км.

Цей проєкт — спільна робота редакції ТЕКСТІВ і маріупольського сайту 0629.com.ua. Автори: Антон Сіманчук, Анна Мурликіна, Денис Губашов, Надя Кельм, Інна Гадзинська

За три тижні, описані в цьому проєкті, росіяни майже знищили цілі райони міста, але не змогли повністю його захопити. Червоною лінією крізь епізоди про тяжкі бої, обстріли й бомбардування проходив “цивільний вимір” життя в Маріуполі, яке перетворилося на пекло для сотень тисяч людей. Заспокоєні місцевою владою, вони не залишили місто в перші дні. Десятки тисяч змогли виїхати лише після 15 березня. Остаточна кількість загиблих досі невідома, але, ймовірно, йдеться про понад 100 тис. жертв.

Співвідношення сил у Маріуполі

Під час повномасштабного вторгнення Маріуполь захищали представники багатьох підрозділів. Порядок підрозділів у цьому переліку не пов’язаний з внеском кожного з них в оборону Маріуполя — їх розташовано за кількістю бійців, що брали участь у боях, у порядку спадання. Також варто зауважити: щодо деяких військових частин дані щодо особового складу в різних джерелах відрізняються, а навколо загальної кількості захисників міста досі точаться дискусії (ми отримали числ о, наближене до 5,7 тис., коли додали бійців усіх підрозділів, залучених в обороні, за даними, які нам вдалося зібрати).

Україна

  1. 36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського (далі — 36-та ОБрМП), 1-й, 501-й та 503-й окремі батальйони морської піхоти. Близько 2000 бійців. Командир — полковник Володимир Баранюк, від 12 квітня — майор Сергій Волинський. Озброєння — 10 танків Т-80, легка бронетехніка, зокрема БТР (здебільшого застарілих модифікацій), бронеавтомобілі “Козак” і HMMWV M998.
  2. Окремий загін спеціального призначення “Азов” у складі в/ч 3057 (далі — ОЗСП “Азов”). Близько 1500 бійців. Командир — майор (від березня 2022-го — підполковник) Денис Прокопенко, позивний “Редіс”. Сили ОЗСП було розташовано на трьох базах: у Маріуполі, у селищі Юр’ївка та селищі Урзуф. Озброєння — 10 танків Т-64Б1М, кілька БТР-4 “Буцефал”, кілька МТ-ЛБ, оснащені ЗУ-23-2 (зенітні установки), бронеавтомобілі КрАЗ “Спартан”, КрАЗ “Когуар” та “Козак-2”, кілька гаубиць калібру 122 мм.
  3. Донецький прикордонний загін. Приблизно 500 бійців. Командир — полковник Валерій Падитель.
  4. 109-та окрема бригада територіальної оборони (далі — 109 ОБрТрО) та 107-й окремий батальйон тероборони (далі — 107 ОБТрО) в її складі. Орієнтовно 400 бійців. Командир — майор (від 7 квітня — підполковник) Дмитро Стеблін. Командир 107-го ОБТрО — майор Валерій Макаров.
  5. Підрозділи батальонно-тактичної групи 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку Нацгвардії України “Хортиця”, в/ч 3033 (далі — БТГ 23 ОБрОГП). До 400 бійців. Командири — полковник Дмитро Апухтін (загинув 12 березня), полковник Юрій Рой (загинув 15 травня). Орієнтовно 400 бійців.
  6. Патрульна поліція, Національна поліція. Орієнтовно 200 бійців.
  7. 23-й загін морської охорони Державної прикордонної служби України (далі — 23 ЗМО). 150 бійців. Командир 23 ЗМО — капітан І рангу Микола Левицький (утік у Запоріжжя під виглядом цивільного). Озброєння — кілька кораблів, найбільшим з яких був корабель морської охорони “Донбас”.
  8. Загін 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку імені Петра Калнишевського (далі — 21 ОБрОГП). Орієнтовно 150 бійців. Озброєння — БМП-1.
  9. 12-та бригада оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького, Нацгвардія України (далі — 12 БрОП). Приблизно 150 бійців. Командир — полковник Денис Шлега.
  10. 1-ша рота 74-го окремого розвідувального батальйону, в/ч А1035 (далі — 74 ОРБ). 60–70 бійців. Озброєння — 3 БМП і БТР
  11. 9-й дивізіон надводних кораблів ВМС (далі — 9 ДнНК). Приблизно 50 членів екіпажу. Озброєння — пошуково-рятувальне судно “Донбас” (не плутати з кораблем берегової охорони “Донбас” 23 ЗМО), буксир “Корець” і 2 малі броньовані катери (далі — МБАК): “Кременчук” та “Лубни”.
  12. 18-й окремий батальйон НГУ (далі — 18 ОБ). Приблизно 50 бійців.
  13. 73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого (далі — 73 МЦСО). Приблизно 40 бійців. Командир — капітан ІІ рангу Микола Ніконов (загинув 12 березня).
  14. Загін 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар”. Приблизно 30 бійців.
  15. Підрозділ 9-го полку оперативного призначення НГУ імені Героя України лейтенанта Богдана Завади (далі — 9 ПОП). Приблизно 30 бійців.
  16. Екіпажі 12-ї, 16-ї та 18-ї окремих бригад армійської авіації, що виконували рейди на Маріуполь гелікоптерами Мі-8 та Мі-24. Орієнтовно 40 пілотів.
  17. 56-та окрема мотопіхотна Маріупольська бригада (далі — 56 ОМПБр). Понад 50 бійців.
  18. Сили ССО та ГУР. Кількість невідома, але більш ніж 20 бійців.
  19. Диверсійно-штурмова група “Ведмеді” (далі — ДШГ «Ведмеді») — добровольці. 10 бійців. Командир — Олександр Кравцов “Ведмідь”
  20. Два окремі взводи 801-го окремого загону боротьби з підводними диверсійними силами та засобами (далі — 801 ОЗБ ПДСЗ). 16 бійців.
  21. Співробітники СБУ. 3 бійці.

Також у Маріуполі перебували бійці інших підрозділів (наприклад, 10-ї та 53-ї бригад), кількість яких невідома, але вимірюється, як мінімум, десятками.

Росія

  1. 150-та мотострілецька дивізія (далі — 150 МСД). 10 тис. бійців. Командир — генерал-майор Олег Мітяєв (знищений 15 березня).
  2. 810-та окрема гвардійська бригада морської піхоти (далі — 810 ОБрМП). 2000 бійців.
  3. 177-й окремий полк морської піхоти Каспійської флотилії (далі — 177 ОПМП). 2000 бійців.
  4. 22-га окрема бригада спеціального призначення (далі — 22 ОБрСпП). 1700 бійців.
  5. 9-й окремий штурмовий полк морської піхоти “ДНР” (далі — 9 ОШПМП). 2500 бійців. Озброєння — понад 20 танків Т-64БВ, Т-72А та Т-72Б.
  6. 11-й окремий гвардійський полк “ДНР” (далі — 11 Гв. ОМСП). 1000 бійців. Озброєння — танки. Кількість особового складу в боях за Маріуполь — приблизно 1000 за підтримки власних танків.
  7. Окремий штурмовий батальйон “Сомалі”. Близько 400 бійців. Командир — Тимур Курілкін. Озброєння — танки, МТ-ЛБ, РСЗВ БМ-21 “Град”.
  8. Спецзагін швидкого реагування “Ахмат” — чеченський спецпідрозділ у складі Росгвардії. Близько 1000 бійців. Командир — Замід Чалаєв.

Окрім названих частин, Маріуполь штурмували також інші підрозділи РФ у “ЛНР-ДНР”, які змінювали один одного. Співвідношення кількості танків: приблизно 10:1 (близько 200 у росіян проти близько 20 українських). Щодо БТР, БМП, БМД та БРДМ, то тут перевага ворога ще істотніша: орієнтовно 12:1 на користь російської армії. Але навіть у цій ситуації оборонці Маріуполя, як показали бойові дії, могли сподіватися на успіх, якби не перевага ворога в артилерії та авіації. Нечислені гармати й міномети морпіхів та ОЗСП “Азов” залишилися без снарядів уже на початку боїв — тоді, коли ворог мав “безліміт” на боєприпаси.

2022-02-23

ЦИВІЛЬНИЙ ВИМІР

Теплий вечір перед війною

23 лютого в Маріуполі було тепло — приблизно +15, що дивно навіть для південного міста. І незвичайно тихо. Так тихо, що аж моторошно.

Можливо, відчуття тривоги, яке того вечора ширилося містом, зʼявилося не випадково. Щось дивне напередодні відбувалося в окупованому Донецьку. Тривоги, незрозумілі обстріли, примусова евакуація людей. Росіяни не займалися евакуацією 8 років війни, аж раптом… Усе свідчило, що наближається щось страшне. Але того теплого й тихого вечора про таке не хотілося думати.

На пірсі було багато людей. Вони гуляли, вдихали солоне морське повітря та закарбовували цю красу й тишу у своєму серці. Так, про всяк випадок, а раптом це востаннє…

Укріплення позицій

За кілька днів до 24 лютого керівництво військових частин і правоохоронців міста не мало сумнівів щодо повномасштабного вторгнення. В "Азові" (тоді – Окремий загін спецпризначення (ОСЗП), тепер – бригада спеціального призначення "Азов" у складі Нацгвардії – ред.) розробили протоколи дій: особовий склад – у вищій готовності, важка техніка виїхала в район Мангуша під виглядом навчань. Патрульна поліція звела укріплення навколо своєї бази, організувала навчання з розгортання особового складу та швидкісного супроводження автоколон.

Дивіться на карті ⓘ, де пролягала лінія фронту на 24 лютого 2022 року, а також де базувалися захисники Маріуполя На лінії зіткнення на схід від міста загострення почалося задовго до 24 лютого – 36-та ОБрМП, яка займала позиції на лінії від Піщовика до узбережжя Азовського моря, зазнавала ударів, але тримала лінію оборони.

Канонада на світанку. Маріупольці йдуть на роботу

О 05:00 Маріуполь здригнувся від канонади. Небо над Лівобережжям було червоне. Завили сирени, попереджаючи про повітряну тривогу, – і це виття чомусь переривалось якоюсь дивною попсовою музикою. Просто сюр, який лякав. Як і у 2014-му, Лівобережжя й мікрорайон Східний потрапили під обстріли ворожої артилерії. А селища на околицях Маріуполя – Талаківка, Сартана, Старий Крим, Гнутове – прокинулися від обстрілів ще раніше, близько 04:00.

Це був важкий ранок. Кожен мав обрати для себе стратегію поведінки. І слід сказати, що більшість людей у Маріуполі обрала тактику, якій слідувала останні 8 років гібридної війни: хоч би що відбувалося – треба йти на роботу. Так було й цього разу. Заводські автобуси везли людей на комбінати, немов нічого не сталося. Бо заводи для маріупольців упродовж десятків років були острівцем стабільності та зрозумілості. Хоч би що відбувалося – сталь вариться. Навіть під час Другої світової війни так було. Але не зараз. Уже першого дня війни керівництво комбінату імені Ілліча та "Азовсталі" ухвалило рішення призупинити виробництво. Спочатку це була "гаряча" зупинка, що давала змогу швидко перезапустити виробництво. Але невдовзі стало зрозуміло, що треба зупиняти металургійні печі. Почалася війна.

На фото: вулиця в центрі Маріуполя 24 лютого 2022 року
На фото: вулиця в центрі Маріуполя 24 лютого 2022 року.
Джерело: 0629.com.ua

Зіткнення біля Піщовика

Путін завершив свою нічну промову (з 23 на 24 лютого), й за мить у Маріуполі почалися вибухи. Їх чули за 15 км на захід від міста. Першими удар прийняли морпіхи 36-ї ОБрМП на сході Маріуполя. Ось як розповідає про той день Кирило "Лірік", командир взводу 36-ї ОБрМП, який був на позиції біля селища Піщовик:

– О п’ятій ранку прилетіли близько 20 снарядів з “Градів”. Перебило світло, але шкоди від них було менше, ніж від “120-х” мін напередодні. О 6:30 запрацювати міномети. Зв’язок глушили, дізнатися загальну обстановку було майже нереально. Трохи згодом почувся гуркіт важкої техніки. Нам вдалося підбити один російський танк, але цього було надто мало. Знову запрацювали міномети, на горизонті з’явилися перші БМП-2 противника з піхотою. Одну з них ми підбили гранатометом. Вдалося зв’язатися з командуванням – отримали команду відходити, сили мали нерівні. Устигли взяти лише найважливіше: документи, тепловізор і “нічник”, радіостанції та прилади спостереження. Боєкомплект забрати не могли – його підпалили, разом з ним згоріла й решта речей. Відійшли до тилового пункту управління. Дорогою нас забрав БТР. Далі потрібно було дійти до наступної лінії оборони, поповнити боєкомплект і зайняти інші позиції. Водночас теж о 6:30 бійці ОЗСП “АЗОВ” на базах у Юр’ївці та Урзуфі завантажили зброю й колонами рушили до Маріуполя. Частина танків “АЗОВа” заїхала на територію Міжнародного аеропорту Маріуполя, де після закриття у 2014 році було створено базу оборонців міста.

На відео: "АЗОВці" вантажать зброю на своїй баз у Юр'ївці.
Джерело: Youtube AZOVmedia

Чотири сектори оборони. Штаб в аеропорту

– 21–22 лютого місто, поділили на чотири сектори ⓘрозповідає Давід Касаткін, лейтенант 2-го батальону ОЗСП “АЗОВ”.– За два з них відповідали наші 1-й і 2-й батальони. Ми з командиром мого батальону Микитою Надточієм їздили по підрозділах, підпорядкованих нам у рамках сектору оборони, щоб зібрати інформацію про кількість людей і зброї. У прикордонній службі нам не відповіли – сказали, немає наказу керівництва.

Зранку 23 лютого мене відправили в аеропорт до штабу протидесантної оборони. Там був його керівник – полковник, а також оперативники від різних військових підрозділів. Я на цій зустрічі представляв "АЗОВ". У мене в підпорядкуванні була рота та група швидкого реагування з 40 бійців, призначена для висування в місця десантування або проривів.

– 24 лютого о 04:00 ми побачили на дисплеї, що з боку Єйська Азовським морем до Маріуполя рушили два величезні судна, – продовжує Давід Касаткін з “АЗОВа”.

– Полковник натис на кнопку тривоги та скомандував мінувати акваторію й висуватися в район зосередження. Усі оперативники віддали відповідні накази своїм підрозділам. “Азовці” мали чекати на накази в домовленому місці. В інших підрозділах почалася паніка. Одна жінка просто питала: "Що мені робити? Що мені робити?". Люди, які досі не брали участі в бойових діях, були шокованими. Судна з Єйська маневрували в морі.

— Близько 09:00 по маріупольському аеропорту почала бити авіація й корабельна артилерія ⓘ .

Полковник, який керував штабом оборони в аеропорту, кудись зник, як і всі “оперативники”, після першого ж обстрілу. “Редіс” (Денис Прокопенко), якому я доповів, наказав повертати всіх на місця. Я виявив їх надворі в бліндажі, — пригадує Давід Касаткін з "Азова". — Заспокоїв, розповів, що авіація вдарила далеко, а корабельна артилерія не влучила. Повернулися двоє людей. Один з них – хлопець, який відповідав за контроль переміщення суден у морі.

Я взяв на себе координацію й командування. Ближче до обіду повернувся полковник. Проте зникла жінка, відповідальна за моніторинг авіапростору. Вона виїхала до Запоріжжя. Замість неї нікого не було.

Стало зрозуміло, що ми не знатимемо, де висадиться ворожий десант. Тому вирішили перекрити дороги на Маріуполь, а також ту, що вела в місто з боку узбережжя до аеропорту. Сподівалися, що в разі висадки зможемо зустріти десант хоча б на його шляху. Нашу роту з 40 бійців розділили навпіл. Російський морський десант висадився того ж дня – за 70 км на захід від Маріуполя. Близько 30 БТР з трьох десантних кораблів (810 ОБрМП). Однак бойових зіткнень в ними не було. Під вечір полковник переконував відступати до Маріуполя. Але наказу залишати аеропорт не було. Полковник пішов на перекур і поїхав. Я доповів “Редісу”. Той спочатку не повірив, але хвилин за 20 передзвонив зі словами “Він не повернеться”. В аеропорту залишилася документація, ноутбуки й радіостанції. Ми все зібрали й уже за наказом виїхали до Маріуполя.

Формується окремий батальйон тероборони

Під керівництвом командира 109-ї ОБрТрО майора Дмитра Стебліна було сформовано окремий батальйон тероборони – 107-й ОБТрО. 24 лютого бійців зібрали в покинутому навчальному закладі на Лівому березі. – Наступного дня ввечері прийшла команда виїздити до пункту дислокації Нацгвардії, де ми отримали бронежилети та кевларові шоломи, – розповідає Олександр Кінякін, один з новобранців.

Ракетний удар по українській ППО

Неподалік аеропорту, на захід від Маріуполя, росіяни ракетним ударом знищили РЛС 5Н84А "Оборона", яка належала 164-й радіотехнічній бригаді ППО (в/ч 2109). Після удару підрозділ евакуювався (найімовірніше — в напрямку Запоріжжя). Також два удари було завдано по позиціях дивізіону 301-го зенітно-ракетного полку. Під час другого удару, о 09:00, загинув сержант Олег Ясковець.

За словами підполковника 301-ї ЗРП Олександра Даниленка, перший удар було завдано о 05:00, після чого дивізіон почали готувати до евакуації. Пізніше С-300, що залишала Маріуполь, було помічено на дорозі біля західної межі міста.

Після удару підрозділ перемістився на резервні позиції і продовжив слідкувати за повітряним простором, завдяки чому штаб оборони отримував попередження про загрози авіанальотів.

українська РЛС після удару росіян
українська РЛС після удару росіян

Морський порт. Підготовка до оборони

У морському порту ⓘ базувалися кораблі 9-го ДнНК (9-й дивізіон надводних кораблів) та 23-го ЗМО (Маріупольський загін морської оборони): кілька броньованих катерів і прикордонний сторожовий корабель “Донбас” BG-32. — Ми патрулювали в морі ще за тиждень до 24 лютого й там зустріли перші обстріли, – згадує Віктор Шапошников, матрос малого броньованого артилерійського катера "Кременчук". — Повернулися до порту, замінували фарватер і Нові ворота (один з двох входів до акваторії порту) 160-кілограмовими якірними мінами, нам привезли 32 штуки зі складу в Очакові. Нацгвардійці замінували пляж "Піщанка", що межує з портом. Пізніше приїхали "азовці" з БТРом і протитанковими засобами. Разом організували спостережні пункти. З "Донбасу" зняли кулемети ДШК і встановили їх на позиціях. Передали боєкомплект з гармат катерів екіпажу БТР "Азов" (у бойових модулях БТР та катерів встановлено ту саму модель гармати).

На фото: Український корабель "Донбас". Автор: Сергій Ваганов
На фото: Український корабель "Донбас". Автор: Сергій Ваганов

У Маріупольському загоні морської охорони з особового складу було 500 –550 осіб, з яких 200 – жінки. Зважаючи на те, що найпотужнішою зброєю плавзасобів 23 ЗМО були 30-мм гармати, керівництво загону вирішило відмовитися виходити в море, заповнене ворожими кораблями під прикриттям авіації. З одного катера зняли радіолокаційну станцію (РЛС), яку перенесли до доку й підключили до акумулятора: щоб бачити переміщення ворога в акваторії Азовського моря, дані йшли до штабу оборони міста. У порту на 24 лютого перебували також два окремі взводи по семеро бійців (бердянський і маріупольський) протидиверсійного загону (801 ОЗБ ПДСЗ). Маріупольський взвод того дня залишив місто в повному складі, з бердянського залишились двоє осіб.

Порожні евакуаційні поїзди

Маріуполь ще жив вірою в непереможність української армії. Вісім років містянам розповідали про три лінії оборони, посилений захист, бойові підрозділи з великим досвідом. Мер Маріуполя Вадим Бойченко теж закликав людей зберігати спокій і довіряти військовим. Люди і довіряли. Тому евакуаційні потяги на Західну Україну, які призначила Укрзалізниця, йшли з Маріуполя порожніми. Не користалась попитом і ініціатива «Все буде добре», яка пропонувала маріупольцям допомогу в евакуації. Містяни воліли залишатись в місті попри вибухи і повітряні тривоги. Хтось вірив російській пропаганді, яка запевняла, ще все це – лише на три дні, а потім буде мир, весна, Росія. Хтось думав, що буде як в 2014 році – постріляють і на околицях міста зупиняться.

На фото: Маріупольці стоять у черзі біля магазинів і аптек у перші дні війни. Джерело: 0629.com.ua
На фото: Маріупольці стоять у черзі біля магазинів і аптек у перші дні війни.
Джерело: 0629.com.ua

Потреби зростають, ресурси тануть

Містяни ринулись в торгові центри і почали скуповувати їжу. Дуже швидко на полицях не залишилось ніякої тушонки, а потім і все інше тривалого зберігання зникло. Вода, сірники, туалетний папір… Загалом стандартний набір, який люди купують в разі, якщо насувається будь-яка загроза.

Міська влада тим часом почала надолужувати втрачений час, роблячи те, що не зробила напередодні війни: екстрено закуповувала воду і їжу. Все це вигрібалось на складах оптових мегамаркетів і складалося на території КП «Комунальник» та Центрального ринку.

Волонтерський хаб у "Халабуді"

Центром громадської активності став вільний простір «Халабуда», який очолює Дмитро Чичера. Десятки людей приїздили туди і пропонували допомогу. Справ було дуже багато. Допомога пораненим, евакуація родин зі Східного, Сартани. Забезпечення потреб територіальної оборони. За підтримки муніципалітету почали готувати коктейлі Молотова. Готувались до захисту міста. Все змінювалося стрімко.

Загроза з Заходу

«На другий день, після захоплення Мелітополя, стала зрозуміла швидкість просування ворога, – каже Богдан Кротевич , майор, начальник штабу ОЗСП «АЗОВ». – Ми очікували висадки на ділянці узбережжя Азовського моря від Маріуполя до Юр’ївки, де ми несли чергування з протидесантної оборони, але її не сталося. Ми зрозуміли, що маємо ще трішки часу. Я зібрав командирів групи розвідки спецпризначення та командирів снайперської групи спецпризначення, щоб спланувати диверсію і зупинити колони, які рухалися у наш бік.

Ми планували зустріти їх перед входом до Мангуша – висунулись туди, замінували мости, встановили протитанкові засоби. В нас снайперська група спецпризначення та група розвідки спеціального призначення – це два різні підрозділи, але вони вміють все. Це й протитанковий резерв, це й розвідники, це й диверсанти, це й снайпери. Я керував ними безпосередньо на місці, коли командир ОЗСП “АЗОВ” наказав повернутися до Маріуполя. Ми підірвали мости біля Мангуша і Старої Ялти та відійшли до міста». ⓘ

Десятки поранених серед мирних мешканців

26 лютого Маріуполь мав уже 58 поранених цивільних. Даних по пораненим військовим навіть ніхто не оприлюднював. Лікарні не встигали оперувати. Скасували усі планові операції. Поліклініки перетворювались на стаціонари. Ситуація ставала критичною.
Через обстріли то тут, то там зникало світло. Комунальні служби намагались оперативно ремонтувати, відновлювати, але обстріли посилювались, і робити це ставало все складніше.

Хліб закінчився

Тим часом в магазинах різко підскочили ціни на хліб. А все через борошно, яке з 24 лютого у місто ніхто не завозив. На деякі сорти хліба ціни підскочили до 100 грн за кг. Владі та силовим структурам довелось досить жорстко розмовляти з власниками торгових центрів, щоб стримати ціни.

На фото: порожні полиці маріупольських магазинів 25 лютого 2022 року. Джерело: Радіо Свобода

Але це допомогло ненадовго. Бо з’ясувалось, що хліб просто вже нема з чого випікати. І тоді на допомогу прийшла компанія «Харвист», яка віддала свої запаси зерна місту. Треба було швидко шукати можливості то зерно перемолоти.

Волонтери взялись за зовсім незвичну для себе справу – випікати хліб. «Де взяти дріжджі?» - ось такий незвичний заклик лунав в той час соцмережами. Без дріжджів хліб виходив плоский і не дуже смачний. Та для багатьох людей, яких той хліб рятував від голоду, він був, мабуть, найсмачнішим в житті.

На фото: порожні полиці маріупольських магазинів 25 лютого 2022 року. Джерело: Радіо Свобода
На фото: порожні полиці маріупольських магазинів 25 лютого 2022 року.
Джерело: Радіо Свобода

Знищення Сартани

Окрім хліба, постала проблема, куди розселяти мешканців Сартани. Починаючи з 24 лютого, щодня в селище навідувався російський винищувач. Спочатку він був дуже обережним. Скине бомбу і тікає до Єйську. Але коли зрозумів, що ніякого ППО над Маріуполем немає, і авіації немає, став страшним господарем маріупольського неба. Спочатку знищив Сартану, а потім став літати на місто.

Від Сартани мало що залишилось вже у перші дні війни. І люди, яким пощастило вижити в тій страшні м’ясорубці, не мали, де притулитись. Їх розселяли в Маріуполі. І це теж виклик, бо місто, як і країна не готувалось до такого розвитку подій. Але дуже скоро стало зрозуміло, що і в Маріуполі немає безпечного місця, де можна було б укритись.

Один з будинків у селищі Сартана після російського обстрілу -
          26.02.2022. Джерело: місцеві телеграм-канали.
Один з будинків у селищі Сартана після російського обстрілу - 26.02.2022.
Джерело: місцеві телеграм-канали.

Мародерство

Приблизно 26 лютого містом стали поширюватись чутки, що з торгового центру «Метро» і «ПортСіті» виїхало керівництво, що центри відкриті, і можна приходити брати що завгодно. Почалося мародерство. Люди потягнулись туди, але на вході їх зустріла патрульна поліція. Вони відкрили вогонь у повітря, попередили, що будуть стріляти на ураження згідно до закону про воєнний стан. І натовп розбігся хто куди. Але через декілька годин люди повернулись знову. Виставляти ж охорону на постійній основі біля кожного магазину у патрульки вже не могла.

Тож в місті почався грабіж. Спочатку люди брали тільки їжу, але дуже швидко стали гребти телевізори, сумки, телефони, годинники, навіть чохли для телефонів – все. Дуже швидко «ПортСіті» виглядав розбомбленим ще до бомбардування. Дивно було дивитись на людей, що тягнули до дому телевізор, яким так і не змогли скористатись – зникла електрика.

 Порожні полиці у хлібному відділі
        одному з маріупольських магазинів. Джерело: Радіо 'Свобода'
Порожні полиці у хлібному відділі одному з маріупольських магазинів.
Джерело: Радіо "Свобода"

Патрулі тероборони в центрі

Приблизно тридцять тероборонців патрулювали перехрестя проспектів Миру та Металургів (центральне перехрестя міста).

- Вдень ми просили перехожих обережно переходити через дорогу (підземний перехід було закрито), а вночі зупиняли порушників комендантської години, перевіряючи документи та телефони, - розповідає Олександр Кінякін, один з бійців тероборони. - Затримали чоловіка із фотографіями військових об’єктів у телефоні, і ще одного, який був корегувальником – у його телефоні залишилась переписка із куратором. Їх передали патрульним. Кілька разів приїздили морпіхи і патрульні - щоб запобігти мародерству.

Підходили маріупольці, приносили шоколадки, їжу, телефонні картки, просили триматись. Один хлопець приніс каструлю борщу. Його вилили під ялинку, був наказ вживати виключно фабричну запаковану їжу.

Усвідомлення майбутнього оточення

26 лютого штабу оборони міста стає зрозуміло, що доведеться вести бої у повному оточенні. Зранку командир ОЗСП «АЗОВ» Денис Прокопенко записує відеозвернення, у якому обіцяє знищувати росіян: “Полк “АЗОВ” разом із Збройними силами України, Нацгвардією та іншими силовими структурами надійно обороняє місто Маріуполь. Ми будемо битися до останньої краплі крові.”

Того ж дня підрозділ ОЗСП «АЗОВ» під керівництвом Кирило Беркаля «Кірта» знищує три БМП-3 на в’їзді до міста, навпроти заводу «Ілліча».

Тим часом велику колону росіян помічено на заході, у селищі Осипенко ⓘ, на відстані 60 км від Маріуполя.

На відео: російська колона на шляху до Маріуполя.

Місто “зачиняється”. Страх і порожнеча

У міській лікарні помирає 6-річна дівчинка. Лікарі не змогли її врятувати після смертельних поранень, отриманих внаслідок російських артилерійських обстрілів.

 Фото Євгена Малолєтки, АР
Лікарі намагаються врятувати поранену 6-річну дитину.
Фото Євгена Малолєтки, АР

Місцеві жителі, що намагалися вирватись з міста, зустрічали на дорогах за містом вже російську, а не українську військову техніку. Дехто потрапив під обстріли. Стало зрозуміло, що місто зачиняється. Страх ширився Маріуполем, а разом з ним – відчуття порожнечі.

В цей час в місті вже не було підрозділів Національної поліції, СБУ, судів. Ситуацію в місті контролювали військові, невеликі сили патрульної поліції та комунальні служби.

Мер міста Вадим Бойченко виїхав з Маріуполя і керував із створеного в Запоріжжі штабу. У місті працював його заступник Михайло Когут. Але в останні дні лютого було все складніше бодай щось контролювати.

Кількість обстрілів збільшувалась. Ворог накривав артилерійським вогнем не окремі квартали на околицях, а фактично всі райони Маріуполя. Магазини спорожніли. Ті, хто 24 лютого не стояли в чергах за їжею, тепер про це сильно пошкодували.

Пожежники продовжують їздити містом і гасити полум'я в будинках. Проте їхня робота через постійне зростання кількості обстрілів стає смертельно небезпечною, снаряди рвуться поруч із пожежними машинами.

Евакуація поранених

Вдень 27 лютого на перехрестя проспекту Бойка та вулиці Карпінського на перехрестя проспекту Бойка та вулиці Карпінського ⓘ прилетіли кілька гелікоптерів Мі-8, які евакуювали поранених цивільних та військових. Цей епізод став відомим завдяки відео парамедикині Юлії Паєвської ( “Тайри”), яка пізніше потрапила у полон, але встигла передати журналістам картку із матеріалом.

Росіяни наступають зі сходу і заходу

27 лютого Сартану, Старий Крим, Гнутове атакує російська армія. А з іншого боку Маріуполя тривали бої за Волноваху. Об'їздною дорогою Мангуша після нетривалих обстрілів міста пройшли російські війська, це в 10 км від Маріуполя.

Вночі ДРГ ОЗСП “АЗОВ” підриває техніку росіян в районі об’їзної дороги Мелітополя. Захисникам міста було очевидно, що боєприпасів не вистачить, щоб тримати облогу, тому "азовці" відправляють чотири КрАЗи за підтримки снайперської групи спецпризначення до Розівки (Запорізька область, 50 км на північний захід від Маріуполя), на склади сектору Південь.

«Там був величезний склад з боєкомплектом на випадок війни, – розповідає Сергій Цісарук «Мольфар», начальник зв’язку «АЗОВу». – Але все треба було вантажити вручну. Артилеристи поїхали до Розівки під прикриттям снайперської групи. Вже на виїзді зіткнулися з передовою групою противника."

Машинам вдалось повернутися до Маріуполя буквально в останню мить перед заходом ворога. Це був останній боєкомплект, завезений до Маріуполя. Чотири КрАЗи. Їх вистачило на пів години бою. А в місті жодних складів не було.

Бій на аглофабриці

З боку селища Анадоль на півночі наближаються російські танки. “До знаку “Сталевар” навпроти аглофабрики заводу “Ілліча” ⓘ під’їхали російські Т-80 і зупинились, – розповідає Кирило Беркаль «Кірт», із ОЗСП “АЗОВ”.

– Наші снайпери відігнали екіпажі, намагалися ті танки знищити, але в нас було лише два несправні танки, які хлопці якось полагодили та завели. Ворога хіба трохи злякали. Він зупинився.

На фото: Аглофабрика. Фото автора
На фото: Аглофабрика. Фото автора

Вночі до “похмурої” фортеці аглофабрики під’їхала величезна кількість ворожої техніки, в мене було враження, що там зібралась вся 150 МСД. Але в атаку не пішли, почасти тому, що ми замінували підходи. Правда, в нас було лише 10 бойових протитанкових мін і ще з чотири десятки учбових, які ми змогли знайти на складах, а потім рендомно змішали з бойовими. Ворог, провівши аеророзвідку, знаючи про втрату своїх БМП та про наявність у нас танків, спрямував основні сили в обхід через Старий Крим, а Македонівку зайняв батальон “ДНР”.

Місто без світла

28 лютого Маріуполь залишився без світла. Разом зі світлом зникла і вода. Російська армія перебила високовольтні лінії, енерговходи у місто. Діяла чітко по координатах. Зараз Служба безпеки України почала називати імена людей, які коригували російський ворожий вогонь. А тоді всі шукали диверсійні групи, полювали на тих, хто залишає мітки для наведення арти і сподівались, що це вбереже їхні будинки.

Всю ніч на 1 березня енергетики намагалися відновити електропостачання у місті. І вранці навіть мали певні успіхи. Але вранці росіяни знову завдали ракетних ударів по критичній інфраструктурі міста. Після цього відновити електрику було вже неможливо

Обстріли з Тополиного. Відступ з Гнутового

В першій половині дня танк та три БТР росіян пройшли від Кременівки до об’їзної дороги Нікольського, однак в Нікольське, де базувався підрозділ Сил оборони, ворог не заходить, трасу Маріуполь - Запоріжжя не блокує, сховавшись у яру поблизу селища Тополине. ⓘ

Ввечері до Тополиного з боку Кременівки заходить колона з десятків одиниць техніки - танків, БТР, вантажівок, самохідної артилерії та БМ-21 Град.

Артилерія розсереджується по посадках безпосередньо поруч із селом і на світанку 1 березня починає обстрілювати Маріуполь - протягом наступного місяця залпи з Тополиного починались приблизно о 6 ранку і не вщухали до темряви.

Бійці на території комбінату «Ілліча» готуються до оборони - облаштовуються позиції та спостережні пункти. Ворог проходить у Гнутове, але тривають бої у Сартані, де українці підірвали автомобільний міст через Кальміус. ⓘ

– В ніч на перше березня мене розбудила сусідка, попередивши, що біля будинку ходять військові, – згадує ту ніч Наталя Козуб, яка мешкала на околиці Сартани. Її син служив в ОЗСП “АЗОВ”, а чоловік - у 503 ОБМП. – Я, маючи досвід Сніжного 2014-го року, спала вдягненою і одразу вийшла на вулицю, де побачила наших морпіхів – молодих хлопців із синім скотчем на одязі, які приїхали на Humvee. Вони сказали будити інших сусідів і всім разом їхати у глибину міста, бо ворог витиснув їх з Сартани і тепер можуть початись бої у нашому районі”.

Наталія віддала морпіхам бронежилети, каски, карімати, розгрузки та інше спорядження з припасів її сина і чоловіка. Вона виїхала, а морпіхи зайняли її будинок.

На фото: Наталія Козуб з сином
На фото: Наталія Козуб з сином

Кирило «Лірік», командир взводу морпіхів (36 ОБрМП) розповідає, про те, як залишили Гнутове: «Був один момент, коли ми стояли у Гнутовому. Мені зараз сумно, що тоді не прийняв рішення самостійно. Мене поставили дивитися в якесь поле, а дорогу толком ніхто не перекрив. Кажу: «Давайте поставимо мій БТР до дороги, щоб ми її проглядали». На що мені відповіли: «Ні, стій у полі, дивись у поле».

Вранці, коли почалась артпідготовка, мене із групою відправили до дороги, глянути, що там відбувається. Біля дороги ми в 400 метрах побачили більше десятка росіян, які йшли зі зброєю на грудях. Передаю командиру, у відповідь знову: «Ну добре, спостерігай». Навіть після доповіді про те, що їде перша дозорна БМП росіян, і потім ще три, дозволу застосувати десант і БТР я не отримав.

Пізніше це «добре, спостерігай» стало локальним мемом нашої оборонної операції”.

Підрозділ “Ліріка” мав команду підірвати міст, але це не вдалося – відсиріли запали у боєприпасів. Потім вони отримали команду триматися, доки прийде підмога, але її не дочекалися. Врешті їм довелося відступити.

“Лірік” впевнений, що мав шанси знищити мінімум два ворожих БМП, можливо, навіть відбити атаку, якби прийняв рішення самостійно, виходячи із ситуації. “Але це не камінь в чийсь город, – додає він. – Просто ситуацію була дуже складною, люди не встигали приймати рішення”.

Дорогою вони втратили три танки, один БТР, одну БМП. Два танки просто на дорозі у Гнутовому підбили пострілами у задню частину. Ще один танк залишився стояти в десяти метрах від дороги. Фото і відео з цими машинами опублікували майже всі російські пропагандисти.

Зведені загони оборони

Після відходу підрозділів 36 ОБрМП з району Піщовика утримання лінії оборони в 7 кілометрах на схід від міста втрачає сенс через майже 100-відсоткову гарантію оточення – оборонці Маріуполя закріпляються на сході та північному сході міста, у 2,5 км від селища Сартана.

На цей час місто умовно ділилось на сектори оборони, але не було жодного сектору, контрольованого конкретним підрозділом – левова частина діючих груп були «зведеними загонами».

Єдиним відносно монолітним підрозділом, закріпленим за своїм сектором, був перший батальон ОЗСП «АЗОВ», хоча з ними також були представники інших частин (мікрорайон “Східний” разом із азовцями втримував 74-й окремий розвідувальний батальон зі своєю бронетехнікою). Тому на схемі секторів ⓘ ми показуємо лише ключові підрозділи, які ці сектори контролювали. ОЗСП «АЗОВ» веде бої у селищі Старий Крим, через який ворог намагається увійти до Кальміуського району міста.

Вулиці всіяні тілами вбитих

У місті внаслідок обстрілів вбито сотні мирних мешканців, вони лежать просто на вулицях, збирати і ховати тіла немає кому. Знищено багато об’єктів інфраструктури, Спроби евакуації цивільного населення зриваються через постійний артилерійський вогонь.

На фото: Наслідки обстрілу 17-23 мікрорайонів
На фото: Наслідки обстрілу 17-23 мікрорайонів, вулиці Купріна, торговельних центрів "Епіцентр", "Сільпо" ⓘ

Відступ з аеропорту

Тривають важкі бої на підступах до Маріуполя, в першу чергу – на півночі та сході. Українські бійці залишають аеропорт ⓘ , який протягом восьми років був однією з головних баз сил захисту міста. На південному заході 4 березня в місто також заходить кілька ворожих танків, але без підтримки піхоти – вони хаотично їздять в районі Черьомушек ⓘ ,обстрілюючи будинки.

Один з танків, збивши стовп ЛЕП, заплутався у дротах, екіпаж втік. Оборонці швидко відновили контроль над цим районом. У місті внаслідок обстрілів вбито сотні цивільних, знищено багато об’єктів інфраструктури. Спроби евакуації цивільного населення зриваються через постійний артилерійський вогонь.

Бій на цегельному заводі. Знищення української колони під Мангушем

Напередодні сили оборони відступили з цегельного заводу ⓘ на околиці міста, впустивши туди батальйонно-тактичну групу ворога (належала до 102-го полку 150 МСД). Танкісти «АЗОВу» з пагорбу за територією завдали артилерійського удару по росіянах, знищивши танк і БМП та пошкодивши ще кілька бойових машин у промзоні заводу.

Після цього на позиції зайшла піхота за підтримки двох Т-64Б1М полку «АЗОВ» та одного або двох Т-80 36-ї ОБрМП. Їм вдалося захопити два Т-72Б3 (пізніше Денис Прокопенко опублікував фото на фоні цих машин). Після операції наші сили відійшли, а ще за день опублікували відео із росіянами, які збирали трупи на території заводу. Поміж населеними пунктами ⓘ Мангуш та Нікольське цього дня ворожа ДРГ атакувала українську колону, в якій їхали два «Урагани» та кілька автомобілів батальйону «Айдар». Автомобілі знищили, системи залпового вогню захопив ворог. Один боєць «Айдару» потрапив у полон, отримавши важке поранення під час бою.

Обстріли, сподівання на евакуацію

Мешканці Маріуполя збираються біля ⓘ драмтеатру . Саме тут мали формуватись евакуаційні колони, і саме тут розпитували поліцію, що і як робити. В умовах відсутності зв’язку тут спілкувалися, дізнавалися новини та зустрічалися із знайомими та родичами. У драмтеатрі, як і в деяких інших місцях, завдяки самоорганізації діяв пункт обігріву та харчування.

Ворожий 5-й батальон ВВ "МВД ДНР" Восток обстріляв ⓘ пожежну частину на вулиці Таганрозькій на сході Маріуполя.

Ворожа піхота на “Східному”

Росіянам не вдається пробити оборону на мікрорайоні “Східний”, проте окремі групи проходять на завод «Сателіт» ⓘ (на 1 км північніше Східного).

Тим часом через селище Виноградне вздовж моря на східну межу міста заходить ворожа піхота і бронетехніка, охоплюючи мікрорайон Східний з півдня.

Обстріли, місто без води

Місто залишилося без води, тому люди радіють дощу та снігу, щоб зібрати хоч трохи води.

Чимало мирних мешканців ховається у бомбосховищах «Азовсталі» та в інших бомбосховищах лівобережного району. Тривають обстріли житлових кварталів у східних і західних районах міста.

На відео – наслідки обстрілів на бульварі Меотіди, 7 березня 2022 року

На відео – згорілі будинки №№359 і 361 на бульварі Шевченка

Бій у Покровському

Росіяни продовжують намацувати слабкі місця в обороні міста, проте захисники продовжують відбиватися. Показовий епізод – бій у Покровському, ⓘ на південно-західній околиці Маріуполя. Український БТР-4 "Буцефал" полку "АЗОВ" знищує БМП-1 та танк Т-72Б3 окупантів, потім піхота зачищає вулиці, знищуючи вцілілих. Пізніше цього дня саме через Покровське росіяни намагались увійти в місто величезною колоною під час припинення вогню та організації зеленого коридору.

Російська армія не пропустила гуманітарну колону, що прямувала з Запоріжжя до Маріуполя. В ній, окрім гуманітарного вантажу були порожні автобуси, які мали евакуювати мешканців з міста.

Тривають обстріли житлових кварталів.

 На фото: наслідки обстрілу будинків по
          вул. Мамина-Сибіряка у Калміуському районі на сході Маріуполя. Фото:
          AP
На фото: наслідки обстрілу будинків по вул. Мамина-Сибіряка у Калміуському районі на сході Маріуполя.
Фото: AP

Росіяни вдарили по лікарні і пологовому

Один з найтрагічніших днів в історії оборони Маріуполя. Цього дня росіяни нанесли авіаудар по дитячій лікарні та пологовому будинку ⓘ , розташованих у самому центрі міста, повідомивши, що там базувалися українські військові, але це було неправдою.

"ДНРівці" в оточенні поблизу "Східного"

З Калинівки до заводу «Сателіт» продовжує рухатись ворожа піхота та бронетехніка (у тому числі - танки) ворога. Того дня зрадник Олександр Ходаковський, що воює на боці ДНР з 2014 року повідомив, що російській 11 Гв. ОСМП «вдалося зачепитись за мікрорайон Східний».

Азовці дійсно впустили в район забудови групу ворога, яка йшла з захопленого раніше заводу «Сателіт» і відрізали її. Днр-вці залишались в оточенні більше тижня. І це був не мікрорайон Східний, а багатоповерхівки, розташовані значно далі на північний захід.

 На фото: численні пожежі в
        мікрорайоні "Східний" після ворожих обстрілів. Джерело: зйомка з
        ворожого дрона.
На фото: численні пожежі в мікрорайоні "Східний" після ворожих обстрілів.
Джерело: зйомка з ворожого дрона.

Авіаудар по центру міста

Літак російських повітряно-космічних сил скинув авіабомбу на центральне перехрестя (проспектів Миру та Металургів) ⓘ . Неподалік драмтеатру утворилася величезна вирва

Ворог атакує з Заходу

Ворожі танки з’явилися на західних межах міста. Вони вже не рухалися колонами, а шукали слабкі місця в обороні і знищували позиції захисників на відстані, не наближаючись до блокпостів.

Так відбулося і поблизу блокпосту біля «Metro» ⓘ , який росіяни просто обійшли, і південніше, де танки обстрілювали забудову на вулиці Купріна ⓘ .

«Блокпост, який контролював трасу на Нікольське і поворот на Старий Крим, охоронявся приблизно сотнею бійців, – розповідає боєць 107 бригади тероборони про бій, що відбувся 11 березня. – Більшість були нацгвардійцями.

О шостій ранку ми втрьох заступили на чергування по блокпосту, чергували ми по дві години через чотири. "Я був старшим групи, одного бійця відправив на лівий фланг, де, за бетоним парканом вздовж дороги, був невеличкий пагорб, з якого проглядалося поле поміж Нікольским шосе та «Metro». Другого залишив у центрі позиції спостерігати за трасою, а сам пішов на правий - спостерігати за приватним сектором.

На той момент від блокпосту після танкового обстрілу залишалося лише пара бетонних блоків, складені один на одний посеред дороги та кілька уламків поруч. Біля перехрестя, звідки дорога вела на Старий Крим, нацгвардійці вирили окоп".

З озброєння в нас було три АК и три «мухи» (РПГ-18). Плюс пара гранат, рація, тепловізор і, головне, - заритий в землю далі по трасі 150-кілограмовий фугас, від якого до нас тягнувся шнур із оголеними кінцями. У випадку наближення танка треба було з`єднати кінці шнура з клемами автомобільного акумулятора.

Температура вночі падала, заряд також. Тому електроімпульсу могло не вистачити для підриву. Зберігати акумулятор у теплі не можна було, бо у випадку атаки часу бігти за ним за 100 метрів у нас точно не було б, тому його тримали біля шнура. 12 березня =близько 7-ї ранку, у передсвітанкових сутінках я побачив у бінокль щось незрозуміле на трасі. Викликав по рації базу, повідомив, що бачу на трасі «коробку», спитав дозволу на підрив. Дроти вже тримав над клемами. По рації запитали, чи рухається танк. Я відповів, що ні, мені сказали зачекати. Через секунду з’явився один з командирів – азовець. Він довго розглядав це “щось” у бінокль, сказав не підривати: «Надто далеко, не зачепить».

О восьмій ранку нас змінили. І тут почалась атака. Росіяни продавали вогнем позиції морпіхів на Metro і танки пішли полем вздовж траси лівіше блокпосту українців.

-- Бронетехніка пройшла повз нас у бік міста, ми рили окопи вздовж дороги, очікуючи на піхотну атаку, -- пригадує один з оборонців. -- Копали приблизно з дев’ятої ранку до дванадцятої. Але атаки не було. На повітряні тривоги уваги майже не звертали.

Всі були розгублені та пригнічені. Один із побратимів, кричав, показуючи на нас: «Бл@дь, ці ж потім також розповідатимуть, що воювали!» Потім з’явився інший азовець з позивним “Каспер”. Я спитав: «Шо там?» Він відповів: «Нам п@зда». Двоє азовців наказали нам відходити, роззосередившись, до 67-ї школи. Вони залишились на блокпосту. З сотні наших місцевість знали тільки я і ще один хлопець.

Бійці відходили з блокпосту до школи №67 ⓘ групою приблизно у 30 осіб. Їх ніхто не переслідував. Лише з боку Старого Криму кілька разів прилітала неприцільна стрілкотня. У школі вже палав верхній поверх. На єдиному вцілілому бусику звідти евакуйовували жінок і поранених.

-- Ми зайняли кругову оборону, -- згадує один з бійців. - Хтось прокричав, що зараз підходитиме ще одна наша група із пораненими. Через кілька хвилин у двір заїхав БТР і почав розстрілювати школу з автоматичної гармати. Можливо, був ще один БТР, який бив по нас з боку бульвара Шевченка.

Обстріл був коротким, але спровокував серйозну пожежу і задимлення, нам довелося вибігти назовні. БТР вже поїхав, хтось сказав, що треба відступати в бік центру, командирів не було. Наші дві машини вціліли і стояли поруч, але мені здалося надто ризикованим їхати на авто містом, по якому їздять БТРи ворога. Ми пішли в бік 21-го мікрорайону, хтось вирушив до ⓘ 64-ї школи , де також базувались наші сили. Повз нас пройшла група морпіхів із NLAW…»

Ще один бій на Купріна-Митрополитській

Ще одну історію, що бої, які точилися в Маріуполі 11-12 березня, розповів розвідник Руслан Пустовойт. Він зі своєю групою не підпорядковувався жодному маріупольських підрозділів на момент початку війни і приєднався до знайомих бійців з 73-го морського центру проведення спеціальних операцій.

– За нами закріпили відрізок від проспекту Миру до обласної лікарні, -- розповідає він У моїй групі було 10-11 бійців із автоматами та кількома РПГ. До речі, велика кількість морських мін на околицях міста – це результат роботи 73-го центру. В нас не було єдиної думки щодо їх застосування. Коли я наполягав на негайному підриві усіх мостів, керівництво вважало, що з цим варто зачекати. А потім підірвати їх під щільними артобстрілами вже було неможливо. Нас, двох піхотинців, біля багатоповерхівок на вулиці Купріна, з поля помітив танк. І відстріляв по нас близько сорока снарядів. Танк перезаряджався, повертався і знову розстрілював ці нещасні багатоповерхівки на Купріна. Хоча звідти навіть ніхто не стріляв у відповідь.

Головною силою в тому районі була штатна група 73 МЦПСО, яка була на передньому краї. Ми ж мали при необхідності підтримувати тих, хто був у другій лінії. 12-го березня росіяни пішли у масовану атаку на цій ділянці – із танками, БТР-ми та піхотою.

Українські бійці приїхали на перехрестя вулиці Купріна та Митрополитської. ⓘ Там вже другий день поспіль їздили російські Т-72, які рандомно обстрілювали багатоповерхівки.

- Ми об’єднались з тими, хто вже стояв на позиціях (а там були молоді азовці, нацгвадійці та хтось з ДПСУ), - розповідає Пустовойт, - і почався бій. По російському Т-72, який під’їхав на перехрестя, почали палити з кількох точок, у тому числі – з багатоповерхівки. Танк вибухнув, башта відлетіла. В цей час молодий прикордонник знищив російський БТР-82А, але отримав смертельне поранення у груди. Його тіло потім евакуювали нацгвардійці. Згодом з’явився ще один БТР із десантом, який рухався у бік обласної лікарні.

Володимир Малецький, боєць нашого підрозділу, вистрілив з РПГ у задню частину цього БТРа, російський десант розбігся по приватному сектору, і вже там наші хлопці їх добивали. Всі були на шаленому куражі, настрій був просто прекрасний».

Тим часом росіяни завдали авіаудару по центру міста. ⓘ Знищено Будинок зв’язку – маріупольський головпоштамт. Пошкоджено велику кількість будинків навколо нього.

 На фото: численні пожежі в
        мікрорайоні "Східний" після ворожих обстрілів. Джерело: зйомка з
        ворожого дрона.
На фото: Будинок зв'язку після обстрілів російської армії

Ворожа техніка в тилу

В глибокий тил українців зайшла колона російських БТР, “Тигрів” та Тайфунів бригади спеціального призначення ГРУ (60-80 бійців). Поки тривають бої на околицях, російські спецназівці опиняються в ста метрах від комбінату «Азовсталь», фактично на березі ріки Кальміус, яка розподіляє місто на Правий та Лівий береги. Вони займають будинок на провулку Граверному ⓘ , після чого їх накриває гаубичний вогонь артилерістів «АЗОВ».

На сході Маріуполя «міліція ДНР» крізь приватний сектор пробивається до багатоповерхівок лівобережжя в районі Собору архистратига Михаїла.

На заході в районі "Епіцентру", по вулиці Флотській та по вулиці Купріна просунутись окупантам не вдається, тому вони просто знищують тамтешні багатоповерхівки.

У місті постійно зникає зв’язок, але в місцеві телеграм-чати пробиваються оголошення про пошуки зниклих родичів і друзів, повідомлень про обстріляні будинки та загиблих у них людей. Чорний дим здіймається над центром, пожежі палають по всьому місту. Маріупольці своїми силами ховають загиблих. У місті немає їжі і води. Магазини знищені і розграбовані, водогін зруйнований.

Росіяни захопили вцілілі після бомбардування приміщення обласної лікарні в Маріуполі (вул. Троїцька, 46) ⓘ , персонал і пацієнтів взяли у заручники.

Маріупольці поспішно вантажили речі у свої авто, щоб залишати практично зруйноване місто (міська влада повідомила про руйнування 90% будівель). З Маріуполя вдалось виїхати одній з перших колон автомобілів із цивільними - за приблизними підрахунками з пекла боїв врятувалось 20 тисяч осіб. Пізніше з’явилися свідчення, що людям вдавалося виїздити малими групами ще у перші дні березня.

На вулицях у центрі міста лежали загиблі, тіла не було кому забирати.

Штурм порту

Почалися обстріли і штурм, ракетою вражено радіолокаційну станцію судна «Лубни», дрон б’є по броньованому катеру «Кременчук». Особовий склад 9 ДнНК виїхав з порту до бази НГУ на вулиці Нахімова, де їх «приписали» до 12 БрОП (12 бригада оперативного призначення Нацгвардії України).

Екіпаж «Донбасу» розкидали по позиціях в місті, а екіпажі катерів (10 осіб) повернулися в порт. Як розповідав один з членів екіпажу пошуково-рятувального судна «Донбас», 24 лютого з 50 осіб екіпажу «Донбасу» залишилось приблизно 40. Інші десять «загубились» разом із капітаном судна Олександром Григоревським, який залишив місто. «Загубився» і Олексій Корецький, який відповідав за оборону порту.

Окупанти, вочевидь, намагались зберегти порт цілим, але два тижні настільки потужної оборони міста дали зрозуміти, що воювати доведеться за кожен об’єкт.

На фото: кораблі українського флоту під час чергування в морі (фото
          зроблене до повномасштабного вторгнення і надане військовими)
На фото: кораблі українського флоту під час чергування в морі (фото зроблене до повномасштабного вторгнення і надане військовими)

Авіаудар по маріупольському драмтеатру

Приблизно о 10 годині ранку російська авіація нанесла авіаудар по драмтеатру ⓘ . Саме тут, в центрі міста, щодня збирались сотні цивільних, які могли обігрітись, отримати від волонтерів їжу і теплі речі, а також дізнатись про можливість евакуації. Один з працівників сцени зробив на площах з обох боків будівлі величезні написи «ДІТИ».

За результатами розслідування, яке було проведено агенцією Associated Press, кількість загиблих орієнтовно складає біля 600 осіб. О 15.05 один з провідних телеграм-каналів окупантів повідомив, що полонений "азовець" начебто повідомив, ніби в драмтеатрі був знищений штаб «АЗОВУ», розташований там під прикриттям мирних мешканців.

На фото: Драмтеатр після російського авіаудару. Фото: 0629.com.ua
На фото: Драмтеатр після російського авіаудару. Фото: 0629.com.ua

О 15.05 один з провідних телеграм-каналів окупантів повідомив, що полонений "азовець" начебто повідомив, ніби в драмтеатрі був знищений штаб «АЗОВУ», розташований там під прикриттям мирних мешканців.

На фото: Драмтеатр після російського авіаудару. Фото: 0629.com.ua
На фото: Драмтеатр після російського авіаудару. Фото: 0629.com.ua

Свідком цих подій стала мешканка Маріуполя Наталя Козуб, яка на той час жила біля драмтеатру та намагалася передати звістку про себе синові з «АЗОВУ»:

- Ми вийшли з підвалу, у якому переховувались, і побачили на місці театру величезну білу хмару, з якої виходили та виповзали силуети абсолютно білих людей. Першою я побачила дівчину у кухарському фартусі. Вона розповіла, що працювала на кухні і в них було завдання приготувати 800 порцій. Потім бачила ще одну дівчину з неприродньо вивернутою ногою. Вона вила від болю і просила про допомогу.

Я побігла в стоматологічну клініку навпроти театру і знайшла там одну-єдину пігулку знеболюючого. Дівчина проковтнула пігулку, я збиралась вийти, але почула її розповідь: «Азовці поставили на крыше театра миномёт и начали стрелять, тут же прилетел российский самолёт и сбросил бомбу». Це була неправда, і я готова була її просто вбити. Намагаючись дотягнутись до неї, кричала: «Сука, віддай пігулку. Я в тебе її з горла видеру». Того дня мені пощастило виїхати до Запоріжжя, де на мене чекав чоловік.

Поширити:
Знак гривні

Читайте також:

Телеграм-окупація. Як Росія вибудовувала телеграм-мережу на окупованих територіях

Пошук по злитих листуваннях російських чиновників

Бактерії "русского мира". Хто підримує Росію в Європі